ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
У х в а л а
іменем україни
12 грудня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого – Яреми А.Г.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частину квартири,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_6. у січні 1992 року за спільні кошти вони купили двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 15 червня 1994 року шлюб між ними було розірвано, а квартира залишилась у володінні ОСОБА_6. 29 серпня 2006 року ОСОБА_6. помер, відповідач, які є його спадкоємцями, не визнають її право на частку в квартирі.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 березня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2007 року скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 березня 2007 року і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
У касаційній скарзі ОСОБА_5. просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1. перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6. з 22 лютого 1984 року. 21 січня 1992 року за договором купівлі-продажу на ім’я ОСОБА_6. була придбана квартира № АДРЕСА_1. Рішенням суду від 30 листопада 1992 року за позовом ОСОБА_1., яка зазначала, що більше двух років вони не підтримують шлюбних відносин, шлюб було розірвано. 24 вересня 1994 року було зареєстровано шлюб ОСОБА_6. з ОСОБА_529 серпня 2006 року ОСОБА_6. помер.
Судом також зазначено, що позивачка пропустила без поважних причин строк звернення до суду, оскільки ще при розірванні шлюбу їй було відомо про наявність квартири, придбаної ОСОБА_6.
При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норми процесуального права.
Виходячи з наведеного, районний суд дійшов висновку про те, що квартира не є об’єктом спільної сумісної власності позивачки і ОСОБА_6. та про сплив позовної давності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивачка має право на 1/2 частину цієї квартири, оскільки квартиру було куплено у період шлюбу, в якому подружжя ОСОБА_6 перебувало до червня 1994 року. Крім того апеляційний суд зазначив, що позивачкою не пропущено позовної давності, оскільки відповідачами не спростовано її посилання на те, що про порушення свого права вона дізналася лише після відкриття спадщини на квартиру.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Перевіряючи доводи сторін, що часу припинення спільного проживання позивачки з ОСОБА_6., суд апеляційної інстанції, виходив із того, що сторони перебували у шлюбі до червня 1994 року (дати реєстрації розірвання шлюбу в органах ЗАГС). Посилання суду першої інстанції на рішення Старокиївського районного суду м. Києва від 30 листопада 1992 року, як на доказ, підтверджуючий час припинення шлюбних відносин, апеляційний суд визнав таким, що суперечить нормам ст. 61 ЦПК України, оскільки відомості про цей факт зазначені лише в описовій частині рішення.
Однак апеляційним судом не взято до уваги, що оцінюючи рішення суду від 30 листопада 1992 року, суд першої інстанції виходив не з положень ст. 61 ЦПК України про підстави звільнення від доказування, а з того, що воно було ухвалено за позовом самої ОСОБА_1яка зазначала, що з відповідачем спільно не проживає більше двох років, оскільки у нього є нова сім’я, і він проживає окремо.
Також не можна погодитись з висновком апеляційного суду про те, що позивачкою не пропущено позовної давності, оскільки такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи.
Крім того апеляційним судом не враховано вимоги ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, який починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено згідно з законом, з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2007 року скасувати, залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 березня 2007 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий – А.Г.Ярема
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.І.Охрімчук
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін